Жив собі якось король Людвіг II Баварський. Спочатку він, звичайно, був принцом. Ріс у замку Хоеншвангау, який його батько Максиміліан II викупив у вигляді руїн і наказав відновити у повній відповідності середньовічного стилю. Резиденція розташовувалася у відокремленому місці, на подвір’я не вийдеш, з хлопцями не погуляєш. А батьки Людвіга були зайняті своїми справами: управлінням Баварією та полюванням в навколишніх лісах.
Що йому залишалося... Блукав собі по залах, роздивлявся картини на стінах зі сценами з середньовічних легенд і уявляв себе Лоенгріном. Тим більше, що освіту йому давали гуманітарну, хлопчик старанно вчився, томами ковтаючи середньовічні романи, глибоко занурюючись в історію і літературу. Загалом, до 18 років, коли батько його помер, йому довелося зійти на престол. На свій вік Людвіг нічого не тямив у політиці, геополітиці, стратегії і тактиці, війнах і інтригах – головних заняттях будь-якого короля. Тому взявся за те, що знав найкраще. Він став вкладати гроші у розвиток вітчизняного мистецтва, яке і так розквітало тоді, в середині XIX століття. Найбільше пощастило Ріхарду Вагнеру: на нього зі скарбниці просто лився золотий дощ. Треба сказати, що композитор в цей період написав свої найкращі твори. Однак поки люди мистецтва творили, у Німеччині, яка на той час не була ще Німеччиною, а скупченням окремих королівств, все вирувало, і була спроба об'єднання в одну країну, як водиться, з боку деяких не завжди добровільна. Людвіга II втім, це мало хвилювало.
- Воюйте, - наказував він міністрам на початку чергової усобиці, і йшов кудись у швейцарські Альпи вивчати креслення. Це була його пристрасть! Спочатку король заклав замок Нойшванштайн – казковий, весь у лебедях всередині, наче з тих самих середньовічних романів, що, схоже, замінили Людвігу дійсність. Потім загорівся ідеєю отримати свій Версаль в Альпах – так почалося будівництво садиби Ліндерхоф. Третім дітищем короля став палац Херренкімзеє. Це теж повинен був бути Версаль, тільки крутіше першого.
Загалом, ситуація склалася така: країна воює, народ бідує, а король опери слухає та величезні кошти, бюджетні, між іншим, на розкішні вілли собі витрачає. До того ж, одружуватися чомусь не хоче і спадкоємця після себе залишати також не бажає. Оголосив одного разу про весілля з двоюрідною сестрою Софією, та прямо напередодні скасував його. Король багато часу проводив з молодими людьми, акторами там всякими. Загалом, міністри і радники спочатку м'яко натякали, що так справа не піде. Народ, мовляв, незадоволений, ситуація нині важка. А Людвігу знову наплювати: поїхав в один із своїх замків і сидить там на самоті – добре йому. Ну і скінчилося тим, що короля оголосили божевільним, позбавили влади і замкнули в замку Берг чекати відправки в психіатричну лікарню. Та через кілька днів виявили трупи монарха і його психіатра в місцевому озері. Вбивство це було, чи самогубство, досі залишається таємницею.
До чого ми все це вам так довго розповідали. Ось, здавалося б, народився не в той час і не в тому місці. Місію свою провалив, гроші витратив, не залишив спадкоємця. Взагалі для своєї рідної країни нічого не зробив. Так це з якого боку подивитися! Якщо з боку Ліндерхофа і Херренкімзеє, то так – про них не так багато туристів знає, хоча, все одно якісь кошти в баварський бюджет від відвідування цих палаців капають. А якщо згадати про замок Нойшванштайн, так це, мабуть, найвідоміший замок в світі. Дісней його до себе на заставку взяв? Чайковський на «Лебедине озеро» ним надихнувся? Тільки заради цього палацу в Баварію щороку приїжджає майже 1,5 мільйона туристів. Враховуючи те, що його відкрили для відвідування відразу після смерті власника, уявляєте, скільки він за 131 рік в казну приніс?!
Як доїхати з Мюнхена в Нойшванштайн
Якшо і ви хочете долучитися до підтримки замку і залишити 12 євро (11 за пільговий квиток) баварській землі, тоді потрібно придбати дешеві авіаквитки у нас на сайті, та летіти в Мюнхен. Звідти потрібно їхати поїздом до міста Фюссен, з нього на автобусі до замків. Так, їх там два: Людвіг II побудував замок своєї мрії поряд з родовим маєтком Хоеншвангау. До нього 20 хвилин пішки від загальної автомобільної зупинки, та зупинки автобуса. До Нойшванштайна 30-40 хвилин під гірку. Можна взяти кінний екіпаж (6 євро вгору, 3 євро вниз), правда конячки йдуть дуже повільно. Або поїхати на шатлі (1,80 євро вгору, 1 євро вниз). Години роботи та інша корисна інформація є на офіційному сайті. Врахуйте: в сезон квитки краще купити через інтернет, інакше доведеться вистояти довжелезну чергу до каси. Екскурсія по замку проходить по годинах і тільки з гідом. Проте взимку, коли народу мало, гостей пускають погуляти трохи довше, закриваючи очі на те, що час вийшов.
Мабуть, найцікавіше в Нойшванштайн – це поєднання середньовічних інтер'єрів з новинками інженерної думки XIX століття: туалети з автоматичним спуском води, водопровід на кожному поверсі, опалення, ручний ліфт з їдальні в кухню через три поверхи – король відправляв своє замовлення, а назад йому поверталися готові страви. Зовнішньою стороною деякі відвідувачі бувають розчаровані. Ці скептики стверджують: найбільш вдалий ракурс для фото замку простим людям недоступний. Навколо завжди натовп людей, які лізуть в кадр. Лебеді на озері нахабні. Але чи варто вірити відгуками буркотунів? Краще з'їздити і подивитися все на власні очі.
