Якихось 12 тисяч років тому на землі закінчився черговий льодовиковий період. Був він не настільки захоплюючим, як показують у мультфільмі, хоча мамонти, шаблезубі тигри й печерні ведмеді тоді справді водилися. Так кажуть вчені, хоча, навряд чи вони тих звірюк бачили. Втім, зараз не про це. Льодовики почали танути, і на півночі американського континенту, якого тоді ще ніхто не відкрив, у піщаних грунтах утворилася річка, пізніше названа Ніагарою.
Вода так далі б і розмивала м'які породи і рухалася собі куди-небудь, але на шляху її встали скелі з більш твердих каменів. Боротьба виявилася нерівною, і річці довелося просто падати вниз. Важко сказати, як вона себе при цьому почуває, а ось люди, що виявили таке диво природи, спочатку захоплювалися, а потім швидко зметикували, як отримати вигоду. Втім, серед європейців, які переселилися в Америку, непрактичних майже і не було.
Ніагарою річку назвали аборигени цих місць – індіанці племені ірокезів. Першим з «білих» людей водоспад виявив католицький священик Луї Енпін в 1677 році і захоплююче описав у щоденнику небачене видовище. Миттєво з'явилися ділки, які викупили у ірокезів землі навколо водоспаду. Розпіаривши, як слід, містечко, вони стали продавати право побачити все своїми очима за добру монету. Пізніше з'явилися екскурсії та круїзи, а до кінця XIX століття побудували електростанцію.
До речі, водоспадів у цьому місці кілька – від невеликого в 17 метрів заввишки до Ніагарського, 53 метри. По річці проходить кордон між США і Канадою, якому і дістався «головний» водоспад. Але бізнес після тривалих переговорів у середині ХХ століття домовилися вести чесно. До того часу влада викупила у приватників всі землі і прибрала туризм до своїх рук. Правда, одного разу Штати все ж таки переграли сусідку.
Скелі з їх боку руйнувалися через ерозії, сталися два сильні зсуви, і США могли позбутися своєї частини водоспаду – залишилася б просто «гірська» річка, що біжить по купі валунів. Тому в 1969 році побудували тимчасову греблю, воду відвели на канадську сторону, дослідили скелі, та зміцнили, як могли. Правда хотіли краще, та гроші скінчилися. Тому підірвали греблю і природну пам'ятку повернули на місце. Хоча, саме під час робіт туристи їхали сюди величезними натовпами: коли ще побачиш таке видовище – водоспад без води!
Як будь-яка незвичайна річ, Ніагарський водоспад приваблює не тільки туристів, але і екстремалів з племені претендентів на премію Дарвіна за найбезглуздішу смерть.
Були, правда, серед них і везунчики. Наприклад, вчителька з Мічигану Енні Тейлор, що у 1901 році залізла в бочку, укріплену сталлю, а зсередини вкрита м'якою тканиною, та й полетіла, тобто, попросила скинути її в Ніагару. Як не дивно, залишилася жива. А ось Боббі Ліч, якому слава жінки не давала спокою, повторив її трюк через десять років не так вдало: заліковував потім важкі травми шість місяців. Були й ті, що без всяких бочок пірнали в падаючу воду, і пройшли по канату над прірвою. Ну ми їм точно уподібнюватися не станемо. Тим більше, що будь-які спроби спуститися по Ніагарському водоспаду заборонені законом в обох країнах. Ми краще знайдемо найдешевші авіаквитки до Канади і поїдемо поглянемо на це диво, поки є час. Адже за розрахунками вчених, Ніагара все-таки розмиває грунт, і водоспад «відступає» вгору за течією зі швидкістю близько 30 сантиметрів в рік. Ще якихось 25 тисяч років, і він «дійде» до озера Ері, та й зникне з лиця землі.
