Справа була чи то в XI, чи то в XII столітті – зараз вже точно ніхто не згадає. Зібралися з усієї Європи заможні і багаті люди та й поїхали до Болоньї. Бажаємо, кажуть, право вивчати, надайте нам професорів, ми їм добре заплатимо. І назвемо це все Болонським університетом.
Приїхали, зняли собі по будиночку, скарбу по кілька скринь, слуг привезли, рукописні книги з різною інформацією, і давай вчитися. Чи на квартирі у професора зберуться, чи то прямо на площі якійсь розмістяться – а чому ні, клімат в Італії підходящий. Викладачі у них на хорошій зарплаті, ректора зі своїх вибирають, зі студентських земляцтв. Без забав, звичайно, не обходиться, купа гулянок там. Студенти ж – хоч деяким і по 30-40 років, і стан у них, і положення у суспільстві. Тай спробуй їм щось сказати, якщо вони самі всім керують.
Загалом, так найстаріший в Європі університет і з'явився. Мало того, що став прикладом, так і Болонью змінив радикально. Що там до цього було? Будинки та башти для захисту сімей від супостатів натикані, ніби їжак! А з появою вищого навчального закладу, по-перше, архигімназій понабудовували. Це папа Пій IV велів, мовляв, чого студенти по квартирах та вулицях вештаються, не діло! По-друге, довелося будинки добудовувати: народу багато наїхало, а Болонья не гумова, нові ніде зводити. Стали другі поверхи городити, і доводилося їх стовпами підпирати. Так з'явилися галереї – нині головна гордість міста. Кажуть, що загальна їх протяжність майже 40 кілометрів. Хваляться, що в дощ по них можна пройти, ні разу не відкривши парасольки. Змагаються в умінні скласти маршрут з мінімальною кількістю виходів з-під аркад. А галерея довжиною у майже чотири кілометри веде за місто, на пагорб, до церкви Мадонни Сан Лука.
Ось вам вже і туристичний маршрут майже намітився. Купуємо дешевий квиток до Болоньї (прямих рейсів немає, беремо з пересадкою). Для початку йдемо в Архигімназій. Роздивляємося герби стародавніх прізвищ: ми ж пам'ятаємо, що студенти були знатні, ось і ліпив кожен свій геральдичний знак на стіну, мовляв, знай наших! Їх тут близько семи тисяч. Деякі, правда, Наполеон наказав зняти, але більшість залишилася. Заходимо в бібліотеку, де фоліанти з часу утворення університету збираються. Заглядаємо в анатомічний театр, розкішний, з дерев'яними різьбленими колонами, скульптурами і мармуровим столом в центрі. Від Архигімназії через вулицю, повз Гальвані з розпластаною жабою (пам'ятник, звичайно) до базиліки святого Петронія з оглядовим майданчиком на даху (ліфт – три євро). А потім по галереях обходимо все старе місто, не забуваючи звертати увагу на колони всіх часів і стилів. Здивуємося падаючим вежам Азінеллі і Гарізенда (нічим Пізанській не поступаються). Є тут і інші, менші і скромніші, в одній з них навіть можна зупинитися. Тільки уявіть: ціла вежа у вашому розпорядженні. На одному поверсі спальня, на іншому ванна і їдальня, на даху тераса для романтичного вечора. Так, бонусом буде екскурсія в камери - один час в цій вежі в'язниця була. Втім, і інше житло в Болоньї знайти не проблема.
Вивчимо фрески в базиліках і храмах. Вип'ємо кави на пьяцца Маджоре, головній площі, розглядаючи комплекс палаців на ній. Заблукаємо у вуличках колишнього рибного ринку, щоб підкріпитися ніжною мортаделлою і прошутто, ароматними сирами, а на гаряче з'їсти тарілочку тортелліні (зовсім дрібні «пельмені») або тортеллоні.
Ось вам ще одне заняття: знайти три точки, з яких видно канал: колись Болонья була майже Венецією і навіть власний флот мала. І порахувати, скільки болонок зустрінете. Але ось чого в місті не знайти, так це болоньєвих плащів. Ймовірно, вони тут і не потрібні, бо місцеві тут під галереями навіть парасольок не відкривають. А, може, просто погано шукали?